Оцінити шанси
Оцінити шанси

Робота м'ясником в Канаді. Найпозитивніше інтерв'ю

Робота м

Украинец Артем Ликов змінив роботу без майбутнього життя в країні мрії, де вже купив машину та власний будинок.

Мою розмову з Артемом Личаним зобов'язаний подивитися будь-який, хто хоче іммігрувати в іншу країну. Вже 6 років Артем живе в провінції Альберта, відомої своїми багатющими покладами нафти. Однак працює він співробітником на м'ясокомбінаті і нітрохи не шкодує про свій вибір.

— (Алекс) Артем, ти м'ясник за професією?

— (Артем) В минулому був і м'ясником! Взагалі, ким я тільки не працював: і меблярем, і слюсарем-ремонтником на заводі, і охоронцем. У Альберту я іммігрував як співробітник м'ясокомбінату. Тепер, через 4 роки, я працюю на тому ж м'ясокомбінаті, але вже супервайзером. Говорячи по-російськи, майстром виробництва на підприємстві: я керую штатом співробітників з 60 осіб, відповідаю за певну ділянку виробництва. Сам м'ясо вже не обробляють, я спостерігаю за тим, щоб інші виконували цю роботу правильно, з дотриманням інструкцій.

М'ясник Артем Луків на роботі в Канаді

А починалося все з дитячої мрії

— (Алекс) Артем, розкажи про свій шлях до Канади.

— (Артем) Думки про те, щоб переїхати в Канаду, вперше відвідали мене ще в 8 класі, коли ми з другом грали в м'яч на футбольному майданчику. Друг запитав, чи не думаю я куди-небудь емігрувати? Я відповів, що було б непогано поїхати в Канаду, бо чув, що в цій країні вітають іммігрантів. Цікаво, що вже в 6 років я займався з репетитором з англійської мови. І коли мій батько питав, навіщо мені потрібна англійська, я відповідав, що виросту і полечу жити в Америку. Але я трохи промахнувся і приземлився не в США, а в Канаді.

— (Алекс) І все одно виявився в Північній Америці!

— (Артем) Так. Як бачите, моя перша мрія поїхати сюди намалювалася ще на дитячому майданчику. Потім вже, коли я подорослішав і обзавівся сім'єю, відчув на смак самостійне життя і відповідальність за свою сім'ю, я зрозумів, що мені все більше і більше часу доводиться приділяти роботі. При цьому у мене виходило забезпечувати лише якісь базові потреби своєї сім'ї. Ось тоді я і зрозумів, що треба щось міняти. Я намагався реалізувати себе у своїй країні, але цього у мене ніяк не виходило ... Може тому, що не вистачало якихось зв'язків, знайомств ... І тоді я всерйоз задумався про імміграцію і почав вивчати інформацію на цю тему.

Якось в інтернеті мені попалося відео, де показувалася канадська життя моїх колишніх співвітчизників-українців. І те, що я побачив, мене так сильно вразило, що я буквально загорівся ідеєю переїзду і почав впроваджувати свої мрії в реальність.

Тому я зараз і живу в Канаді разом зі своєю сім'єю і маю статус PR (permanent resident). Ми щасливі, тут у нас народилася ще одна дитина, вже громадянин Канади.

Сім'я м'ясника Артема Лукова

Перші кроки на шляху до Канади

— (Алекс) А що конкретно ти робив, щоб потрапити в Канаду?

— (Артем) Мій шлях сюди не був легким, він вимагав певних вольових зусиль. Без цього неможливо не тільки переїхати, але і жити далеко від родичів, поодинці пробиватися в чужій країні. Адже тут приходиться облаштовуватися заново, організовувати свою зону комфорту.

До моменту переїзду я працював на металургійному підприємстві слюсарем-ремонтником вже 3 роки. Пам'ятаю, коли я тільки влаштувався на завод, мій друг сказав: «Ну вітаю тебе, Артем, там ти і пенсію свою зустрінеш, на цьому заводі». Я запитав, чому він так вважає, а один відповів: «Тому що завод дає тобі стільки грошей, щоб ти міг поїсти і вийти на роботу». Але така перспектива мене не влаштовувала.

Я вже тоді думав, як забезпечити хороше майбутнє своїм дітям — це і був мій найсерйозніший стимул рухатися далі. Коли я вивчив імміграційні програми, то зрозумів, що зможу виїхати в Канаду по програмі робочої імміграції.

І я почав згадувати англійську мову: прямо на роботі, на зупинках, слухав і повторював уроки англійської. Мої колеги сильно здивувалися, коли помітили, що зі мною щось відбувається, що я став іншою людиною. Я розповів, що поставив за мету іммігрувати в Канаду, тому і вчу англійську мову. Не всі мене зрозуміли. Адже я робив щось, чого не робили вони, тому я здавався їм дивним і, може бути, навіть божевільним. А я дійсно збожеволів на ідеї імміграції!

Уроки англійської

— (Алекс) Ти сказав, що почав займатися англійською ще з 6-річного віку. А потім все закинув?

— (Артем) Я займався мовою з репетитором, вчив англійську в школі, а потім і в технікумі. Однак після всієї цієї довгої навчання у мене в голові відклалися лише якісь правила, але розмовної практики не було. Тому мій рівень англійської залишався базовим. Але, як потім виявилося, все знання, які я накопичив за роки навчання, не забулися: коли я почав згадувати мову, вже будучи дорослим, моє навчання пішло дуже швидко.

Коли я прийшов здавати екзамен з англійської для імміграції, мені потрібно було отримати 3 бали за 12-бальною системою. За попередніми даними я набрав 0, 0, 1, 2 бали і сам цього здивувався. Тому що пішов здавати мову без спеціальної підготовки, а, що називається, на голому ентузіазмі.

Цей іспит у нас приймала українська організація-підрядник, яка підшукувала хороших робочих для канадського підприємства, де я зараз і працюю. Разом зі мною здали іспит і інші робітники з різних міст України. Ми потім і полетіли з ними в Канаду групою з 12 осіб. З деякими хлопцями з тієї команди я близько потоваришував, один навіть став моїм кумом.

Коли я здав попередній іспит, то порахував, що мій англійська не так вже й поганий. Але це було не так ... Для здачі офіційного екзамену з англійської мови IELTS я пройшов курси інтенсивної мовної підготовки в Києві. Заняття англійською на курсах починалися о 8 годині ранку, а закінчувалися о 4 годині дня.

М'ясник Артем Луків Україна

Як я переконав начальника дати мені відпустку

— (Алекс) Ти кинув роботу, щоб вчити англійську мову?

— (Артем) Це була цікава ситуація. На той момент я працював на колишньому заводі «Криворіжсталь» (зараз це «АрселорМіттал») слюсарем, і я залишився один на всій ділянці. Щоб поїхати на курси до Києва, мені потрібно було взяти відпустку, і я попросив про це свого майстра. Але майстер відпустку не дав, а відіслав мене до головного, якого всі підлеглі побоювалися, настільки це був серйозний чоловік.

Директору я пояснив, що вже підписав контракт з канадським роботодавцем і тепер змушений вивчати англійську на двомісячних курсах в Києві. Він теж не захотів відпускати мене в Київ, так як я залишився один на своєму робочому місці, а потім запропонував мені просто звільнитися, раз я все одно їду з України.

Але я набрався мужності і переконав начальника, що йому невигідно моє звільнення. До того моменту я вже добре проявив себе на виробництві та розумів, що підшукати мені заміну буде не так-то просто. Я сказав директору, що спробую виїхати в Канаду і влаштуватися в новій країні, але якщо у мене нічого не вийде і мені доведеться повернутися назад, то мені б не хотілося записувати своє ім'я в «Книгу невдах Кривого Рогу». Я волів би просто повернутися на своє робоче місце, і в цьому випадку ні я, ні завод нічого б не втратили. Швидше за все, начальник не очікував від мене такої наполегливості. Як зараз пам'ятаю: він нервово закурив, а потім все ж відправив мене до відділу кадрів оформляти відпустку.

До мети — в броні!

Мені хочеться сказати всім, хто буде дивитися відео з моїм інтерв'ю або ж читати його: якщо ви хочете змін, то їх потрібно починати зсередини, зі зміни свого особистого сприйняття реальності. Потрібно стати цілеспрямованим і твердим людиною. Якщо з якихось причин життя на батьківщині вас не влаштовує, тоді вам потрібно, образно кажучи, надіти броню і рушити в бій за своє краще майбутнє, за краще життя. Коли я збирався емігрувати і на моєму шляху виникали якісь перешкоди, я просто цілеспрямовано йшов вперед і робив все, щоб їх усунути.

Як я готувався до здачі іспиту IELTS

Одна справа просто розмовляти англійською, а інше — скласти іспит IELTS. Щоб все вийшло, потрібно знати не тільки сама мова, але і різні «фішки», тонкощі здачі, укластися у відведені часові рамки.

Цінним деталлю мого інтенсивного вивчення англійської було живе спілкування з носієм мови один раз в тиждень. Смішно тепер згадувати, але коли ми вперше побачили американця, то дивилися на нього як на марсіанина і дивувалися, що у нього дуже білі зуби і відмінна шкіра! Цей хлопець зніяковів від нашого підвищеної уваги, злякався і давай питати: «Guys, guys, what's going on?» (Хлопці, що відбувається?). Його робота полягала в спілкуванні з нами, він повинен був нас розговорити, щоб ми справжню американську мова легко сприймали на слух. У наших викладачів був хороший англійський, але вони все одно ж говорили з акцентом.

За два місяці інтенсивної роботи, вдень — на самих курсах, а вечорами — вдома, я домігся відмінних результатів. У підсумку на іспиті я набрав таких бали: 5.5, 5, 6.5 і 4.5 (writing — лист). Трохи гірше я здав лист, тому що я не розкрив тему правильно.

— (Алекс) Правильно я розумію: ти попередньо іспит здав на 1-3 бали, потім 2 місяці щільно займався на спеціальних курсах і вже здав іспит IELTS із середнім балом 5.0?

— (Артем) Так, таких результатів я домігся, бо цілеспрямовано рухався в потрібному напрямку.

Артем Луків

Як зламати мовний бар'єр і зануритися в англійську з головою

Коли я вивчав мову, я повністю занурив себе в англійську мовне середовище, російською взагалі намагався не розмовляти.

У Києві ми знайшли співтовариство мормонів — це були хлопці з Америки, які прилетіли в Україну, щоб просувати свою мормонську церква. До них, до речі, багато українців ходить, щоб практикувати свою англійську. Мормони це розуміють і дуже добре до нас ставляться.

Нам подобалося спілкуватися з цими хлопцями. Під час наших зустрічей вони проводили різні вікторини, ігри на англійській мові. Коли ми чогось не розуміли, вони підказували, пояснювали. Так у мене вийшло зламати свій мовний бар'єр у спілкуванні з іноземцями: я перестав боятися робити помилки, боячись здатися дурним і неосвіченим.

Я пам'ятаю, як до нас на підприємство приїхав хлопець з Ізраїлю. Він розмовляв російською так, ніби-то сам був росіянином чи українцем. В добавок, крім російської, він прекрасно володів і англійською мовою, а все тому, що багато практикував розмовну мову. Не потрібно боятися робити помилки — потрібно боятися нічого не робити, я так вважаю.

— (Алекс) Так, це цінну пораду.

— (Артем) Багато моїх товаришів, які знали про те, що я загорівся ідеєю імміграції та прийняв рішення переїхати в Канаду, не думали, що у мене все вийде.

По-перше, тому, що існує багато недобросовісних організацій, які просто деруть гроші, а потім пропадають і абсолютно не допомагають іммігрувати, як обіцяють спочатку. Дехто з моїх знайомих постраждав від таких шахраїв. Але були і люди, які вірили, що у мене все вийде. Наприклад, моя кума Маша володіла англійською мовою на хорошому рівні, і ми з нею нерідко спілкувалися англійською.

У той час у мене була ідея фікс — повне занурення в мовне середовище. І цю середу я створив собі сам. Зробити те ж саме може будь-яка людина: існує багато аудіокниг, фільмів, різних тренінгів, які дозволяють вивчити мову на гідному рівні, необхідному для імміграції.

Артем Луків в аеропорту Бориспіль

Що було далі

Після того, як я здав мовний іспит, я пройшов медкомісію і почав готуватися до вильоту в Канаду. І тут мені повідомили, що доведеться пару тижнів почекати, тому що виліт відкладається. Звичайно, я трохи занепокоївся і знову повернувся на завод, щоб не сидіти без діла. Знайомі сміялися, мовляв, повернувся вже назад «канадець». Втішало те, що канадська віза вже була в моєму закордонному паспорті.

— (Алекс) Робоча віза?

— (Артем) Так, у мене була робоча віза. Але вона не дає право на роботу в будь-яких інших організаціях, крім як тієї, яка мене запросила. Через пару днів, у вівторок, мені подзвонили і сказали, що вже в суботу наша команда робочих вилітає в Канаду. І я подумав, як багато мені потрібно ще встигнути зробити. Я відразу ж пішов до начальника і запитав, як я можу звільнитися і розповів, що через 3 дня буду вже в Канаді.

Начальник сильно здивувався і відповів, що просто так ніхто не звільняється, але можна прийти на роботу в п'яному вигляді, тоді мене тут же звільнять за статтею. Такий варіант мене не влаштовував, я хотів, щоб все було зроблено правильно. І начальник допоміг — через кілька годин мене звільнили і я здав свій робочий інвентар.

А далі події розвивалися так. Я прилетів до Львова, де нашу команду зібрали і ввели в курс справи: розповіли, що чекає попереду і до чого нам готуватися. Всі хлопці були дуже щасливі, адже збулася наша мрія — ми летіли на роботу в Канаду!

До цього я ніколи не літав на літаку. А тут адреналін просто зашкалював: я сильно нервував і одночасно очікував польоту з нетерпінням. (До речі, зараз я виношую нову ідею — хочу стрибнути з парашутом!)

Зі Львова ми прилетіли до Варшави. Мені було цікаво ходити по аеропорту і все розглядати. З Варшави нас чекав рейс в Торонто і далі — в Калгарі. Ось такий затяжний політ вийшов. У польоті я все чекав, коли ж будуть годувати, напевно, сильно перенервував.

М'ясник Артем летить в Канаду

У юрту до білих ведмедів

У мене залишилися приємні спогади від тих подій: було дуже цікаво вирватися зі своєї буденності і повністю зануритися в щось нове. Я відчув себе дитиною, який тільки почав вивчати світ.

В дорозі не обійшлося і без «приколів». В Канаду я набрав багато теплих речей: курток, фуфайок і т.д. Я одягнувся у все найтепліше: в куртку, в ватяні штани ... Думав, що жити ми будемо в Канаді, як в Сибіру: спати в юрті серед білих ведмедів. Якось перед вильотом я забув загугли інформацію про те, яка в Канаді погода, як там взагалі одягаються люди.

Загалом, виходжу я, такий «сибіряк», з аеропорту. А назустріч мені йде в шльопанцях, в коротеньких шортах і майці філіппінець, сік п'є і дивиться на мене в усі очі з великим подивом.

П'ять подушок для одного

В аеропорту Торонто нас зустріли і на автобусі відвезли в готель, де надали затишні номери. Пам'ятаю високі ліжка з матрацами і 5-ю подушками, що мене дуже здивувало, тому що я таких раніше не бачив. Я тоді подумав, навіщо так багато подушок?

— (Алекс) Одне ліжко на 5 осіб (жарт)!

— (Артем) Ага ... Всі ми жили в двомісних номерах і у кожного була своя велика ліжко з 5-ю подушками. До речі, нас зустрічали російськомовні іммігранти, тепло прийняли і відразу ж добре нагодували: кожному дісталася велика порція рису і салату і барбекю з індички. Від розміру порцій ми просто ахнули: доїсти їх ми не змогли, залишки вечері склали в лотки і забрали в свої номери.

Потім ми пішли спати, а й заснути не вийшло — почався процес адаптації до нового часового поясу: в Канаді було 3 годині ночі, а у нас вдома — опівдні, де там заснеш ... Тому замість сну ми вирішили доїсти свою вечерю.

У готелі я продовжив дивуватися всьому, що бачив, і фотографував все підряд: мідну сантехніку у ванній, гори безкоштовних бутербродів і кави в їдальні на сніданок і т.д. Тоді мене просто здивувала безкоштовна їжа, ми всі раділи такій халяви! Це зараз я вже звик, що готельний персонал піклується про постояльців, і це нормально.

М'ясник Артем Луків в готелі

Ніагара і китайський буфет: початок покладено!

Вранці виявилося, що всі наші хлопці вночі не спали, а гуляли по Торонто. Потім нас всіх зібрали і повезли подивитися на Ніагарський водоспад. До речі, багато іммігрантів починають своє життя в Канаді саме з відвідування Ніагарського водоспаду.

— (Алекс) Там дуже потужна енергетика.

— (Артем) Так, там надзвичайно красиво, такі пейзажі навколо! Загалом, круто було! Пам'ятаю, я просто впав на траву і лежав, насолоджуючись красою. Здивувало й те, що кругом дуже чисто, а все люди привітні, спокійно підходили до нас і віталися: «Hello!» Ну ми хором і відповідали: «Hello!»

— (Алекс) А ти шубу свою зняв? Може, тому до тебе і підходили ...

— (Артем) Ні-ні, на той момент я вже одягнувся по погоді. Я був радий, що провіз на собі додаткові речі. І вам раджу: якщо у вас немає місця в сумці, надягайте все на себе і летите (жарт)!

Потім ми обідали в китайському буфеті. Туди приходиш і накладаєш собі скільки хочеш і чого хочеш, кількість їжі ніхто не контролює. Там було таке розмаїття страв і нам так хотілося всього спробувати, що деякі наші хлопці просто брали їжу, відкушували і повертали назад. Звичайно, це було негарно, і на нас криво поглядали співробітники ресторану ... Але вже дуже хотілося все спробувати!

М'ясник Артем Луків на Ніагарі

Привіт, Альберта!

Потім ми вилетіли в місто Калгарі, провінція Альберта. Коли дивишся з вікна літака на нічний Торонто, то бачиш безкрайній океан вогнів, це величезний мегаполіс ... Одна з найкрасивіших картина!

До Калгарі ми долетіли швидко, а там нас зустріли представники профспілки нашого підприємства і відвезли в невелике місто Ред-Дір з населенням 100 000 чоловік. Він розташований між Едмонтон і Калгарі.

Невеликий відступ: коли моя бабуся (а вона у мене «просунута»!) Дізналася про мою ідею імміграції в Канаду, то прокоментувала це так: «Онук, тебе туди ж заберуть повією працювати». Потім, коли я поїхав на медкомісію, то пожартував вже сам: «Бабцю, я їду на медкомісію, бо елітна повія повинна бути чистою!»

В Ред-Діра нас знову поселили в комфортабельному готелі, в затишних номерах з великими білими ліжками. Були вихідні, тому ми 4 дні просто відпочивали, гуляли по околицях. У наше проживання були включені оплачені сніданки. До слова, я прилетів в Канаду з $ 300 CAD в кишені — і це, все, що у мене було на той момент.

Канадський курорт

В цілому, адаптація зайняла у нас 2 тижні — в цей час ми не працювали, а сам завод тільки бачили. Представники профспілки возили нас по місту і пояснювали, де і що знаходиться, щоб допомогти звикнути до нового життя. І наша адаптація пройшла дуже плавно і комфортно.

У приміщенні профспілки заводу нам зачитали робочий контракт і познайомили з внутрішньою політикою підприємства: озвучили вимоги, систему штрафів і т.д. Ми дізналися, люди яких національностей тут працюють, чого від них можна очікувати і як з ними взаємодіяти.

Один з наших хлопців, у якого вже був досвід роботи в Америці, сказав: «Хлопці, та це курорт! Я пам'ятаю, коли прилетів на роботу в США, мені прямо з літака дали в руки лопату і сказали: «Іди копай!» Я навіть душ не встиг прийняти ».

Так, для багатьох з нас це дійсно був оплачений канадський курорт. І через 2 тижні ми вже почали працювати ...

Артем Луків в Канаді

Ви познайомилися з першою частиною мого інтерв'ю з Артемом. У другій частині хлопець поділиться тим, як з простого робочого доріс до посади супервайзера в Канаді, ми поговоримо про його сім'ї і канадського життя. Обов'язково дивіться, буде дуже цікаво!

Якщо ви хочете повторити історію Артема і іммігрувати в Канаду, бронюйте консультацію з нашими ліцензованими імміграційними консультантами: вам детально розкажуть про імміграційних програмах, дадуть оцінку вашим шансам на імміграцію і пояснять, як їх можна поліпшити.

  • #робота м'ясником в Канаді
  • #працевлаштування в Канаді
  • #життя в Канаді
  • #імміграція в Канаду
  • #як потрапити в Канаду
  • #переїзд до Канади
  • #permanent resident in Canada
  • #ПМЖ в Канаді
  • #адаптація іммігрантів в Канаді
  • #робоча імміграція в Канаду
  • #IELTS
  • #курси англійської мови в Києві
  • #вивчення англійської мови
  • #англійська для імміграції
  • #робоча віза в Канаду
  • #канадські профспілки
  • #профспілки в Канаді
  • #імміграційні програми Канади
  • #програми імміграції в Канаду