Як канадські жінки домоглися права бути обраними до Сенату?
У 1927 році п'ять жінок звернулися до Верховного Суду Канади з питанням, чи належить слово person, особистість, до осіб жіночої статі. Що ж було далі?
Згідно з Конституційним актом Британської Північної Америки, головним законом Канади, в Сенат могли обрати тільки qualified person, 'компетентну особистість'. Було зазначено три умови: вік старше 30 років, майно у власності на суму не менше $4 000 CAD та проживання у провінції, від якої кандидат висувався.
У 1867 року під словом «особистість» розумілися лише чоловіки, але у 1922 жінки-активістки Альберти вирішили висунути Емілі Мерфі, першу суддю-жінку в Канаді, в Сенат. Тисячі людей по всій Канаді підтримали цю ідею, багато про неї писали в газетах. Уряд відмовляв, посилаючись на Конституційний акт. Прем'єр-міністр порушив питання щодо поправки до закону, але сенатори стали тягнути час.
До 1927 року у всіх канадських провінціях, окрім Квебеку, жінки вже могли голосувати на виборах. Часи змінилися. Відповідно до канадського Закону про Верховний суд, група з п'яти осіб могла звернутися до уряду з проханням доручити Верховному суду інтерпретувати той чи інший пункт закону. І 27 серпня 1927 року Емілі Мерфі із ще чотирма жінками написала петицію, вимагаючи визначити, чи є жінка особистістю.
Через півроку Верховний суд Канади одноголосно ухвалив, що жінки до «особистостей», згаданих у законі, не належать, тому що в 1867 ніхто не міг уявити собі жінку на відповідальній посаді. Тоді Емілі Мерфі та її подруги-активістки звернулися до суду вищої інстанції – Судового комітету Таємної ради у Лондоні.
1929 року англійський суд ухвалив, що жінки все-таки можуть бути сенаторами. Емілі Мерфі так і не обрали до Сенату, але жінок юридично визнали особистостями, що вже було величезним кроком уперед. 15 лютого 1930 року Керін Вілсон стала першою жінкою-сенатором Канади.
Повна версія статті доступна тільки членам спільноти Immigrant.Today Війдіть у свій обліковий запис, щоб безкоштовно прочитати її.
