Скільки українців мешкає в Канаді і як вони приїжджали?

Сьогодні хочу розповісти вам, звідки в Канаді стільки українців, коли і чому вони приїжджали та в яких провінціях їх більше. У Канаді, країні іммігрантів є навіть міністри українського походження. Наприклад, Христя Фріланд, віце-прем'єр країни та міністр фінансів.

Перші українці у Канаді

Давайте трохи поринемо в історію. Українські імена миготять у списку швейцарських солдатів, які захищали Канаду від США 1812 року. Але перша хвиля іммігрантів прибула до Канади пізніше, в 1874 році. Це були меноніти — протестанти, які були проти будь-якого насильства і масово емігрували, як тільки місцева влада намагалася змусити їх служити в армії.

1798 року вони перебралися з Пруссії — це нинішня Німеччина — до Російської імперії. У 1874 році їх вирішили призувати до армії, і більшість роз'їхалася по різних країнах. За 100 років німці звернули у свою віру стільки етнічних українців, що люди, які приїхали до Канади, вже розмовляли українською мовою та вважали себе українцями.

Через 9 років канадський уряд став пропонувати іммігрантам із США безкоштовні будинки та землі в Канаді. Серед американців, що перебралися в Канаду, були й українці.

Повертаюся до менонітів. Вони в 1874 оселилися на півдні провінції Манітоба. Одне з перших поселень називалося Хортиць на честь острова Хортиця в Україні. Зараз у Канаді цілих два населені пункти з такою назвою, в Манітобі та Саскачевані.

Цікавий факт: меноніт привезли з собою особливий сорт пшениці під назвою Харків. У Канаді цю пшеницю називають тепер морозостійкою озимою червоною пшеницею Альберти.

Перші зареєстровані українці

До речі, офіційно перше прибуття українських іммігрантів до Канади зареєстроване набагато пізніше за першу хвилю переселення ― 7 вересня 1891 року. Це були Іван Пилипов та Василь Оленяк. Вони припливли до Монреалю із села Небилів. Воно існує досі, знаходиться на Івано-Франківщині України.

Пилипов та Оленяк їхали поїздом до Вінніпега, столиці Манітоби, зустріли земляків-менонітів, і там Єленяк влаштувався на роботу зі збирання врожаю. А Пилипов вирушив до Галичини, щоб забрати сім'ю, і будинки його посадили у в'язницю на 4 місяці за підбурювання до еміграції, заколот та шахрайство. Справа в тому, що він домовився з одним пароплавством про комісію за те, що приведе до них іммігрантів. Пилипов із сім'єю дісталися Канади лише 1893 року. Він збудував будинок, розбагатів, обробляючи землю, потім збудував ще будинки, один із них зараз музей.

А поки що Пилипов сидів у в'язниці, 7 українських сімей, послухавши його, вирушили до Канади самі. Через війну переселенці заснували колонію Една-Стар. Ще її називають Небилівською колонією чи Українським квартальним поселенням. Колись це була найбільша громада українців за межами Східної Європи.

Квартальні поселення – це особливість Канади. Країна хотіла залучити більше нових жителів, але не хотіла, щоб вони збиралися у великі групи, щоб на додаток до провінції французів не з'явилися провінції німців, італійців, українців та когось ще. Іммігрантам дозволяли селитися поряд в обмеженій кількості. Наприклад, тим же менонітам відвели дві резервації в Манітобі, території в Саскаковані, Альберті та Британській Колумбії.

Перша хвиля еміграції

Ще більше зробив для залучення українців до Канади доктор Йозеф Олесків, або Іосиф Олеськів українською, професор агрономії зі Львова, який відвідав Канаду 1885 року і написав дві книги українською мовою: «Про вільні землі» та «Про еміграцію». Олесків листувався з урядом Канади, сам відібрав 30 сімей і в 1896 допоміг їм переселитися. Майже всі вони вирішили жити в Една Стар.

Ще один імміграційний агент того ж літа відвіз до Канади 17 сімей, які оселилися в Манітобе. Ця людина, Кирило Геник, між іншим, пізніше була визнана персоною національного значення в Канаді. Якщо на честь Олесківа лише назвали район та парк в Едмонтоні, то Геніка ще за життя співвітчизники почали називати «царем Канади». Він був першим українцем на повній ставці в уряді Канади, допоміг переїхати та адаптуватися тисячам людей.

Рекламу переїзду до Канади друкували польською мовою, і вона була дуже успішною. Щонайменше 200 000 українців прибули з Австро-Угорщини до Канади до 1914 року. Їм давали 64 га землі за символічну плату $10 CAD. Щоб дістатися землі, потрібно було заплатити всього $150 CAD. Сьогоднішні канадські ціни в рази вищі за середні ціни того часу. За сучасними мірками подорож до Європи з Канади коштувала б приблизно $3 500 CAD, і ще $235 CAD просили за дуже пристойний шматок землі.

На мою думку, досить вигідна пропозиція, хоча тут треба враховувати, що мало отримати землю, в неї ще треба вкласти багато грошей і сил. Але заощадження на проїзд в українців були, а ось після переїзду не всі досягали успіху. Землю могли дати, наприклад, із лісом, який треба було вирубати. Клімат і сама земля теж дуже відрізнялися від України.

У першій хвилі іммігрантів було багато неписьменних, тому в Манітобі на початку 20 століття почали відкривати двомовні школи. У великих містах інших провінцій українці селилися також. Хоча канадська влада дуже хотіла їх асимілювати, вийшло так, що при переписах до 1939 року україномовних у Канаді було більше, ніж українців. Тобто українці асимілювали оточуючих, насамперед поляків та росіян.

У Першу світову війну їх загнали до трудових таборів. Канада визнала їх ворожими інтервентами, бо мали громадянство Австро-Угорщини. Приблизно 8 000 українців вирушили до концтаборів, ще 80 000 мали регулярно відзначатись. Українські організації зберігають пам'ять про це, канадський уряд навіть обіцяв виділити гроші на меморіальні дошки та виставки, але так і не виділив.

Друга хвиля імміграції

Лише 1923 року уряд Канади дозволив колишнім підданим Австро-Угорщини приїжджати до Канади, і почалася друга хвиля української імміграції. Якщо в першій хвилі прибуло 200 000 чоловік, то в другій — всього 70 000. Виною Велика депресія, в 1930-х потік іммігрантів різко скоротився.

А ще в Канаді на той час почали діяти закони про імміграцію, з'явилися відбори та квоти, і українці були не в пріоритеті. Усіх, окрім британців та американців, впускали до Канади або за наявності грошей на власну ферму, або за досвіду роботи в сільському господарстві чи прислугою. З 1925 по 1930 роки українці, допущені до країни, виявилися найбільшою етнічною групою серед іммігрантів. І все одно вони, як і інші слов'яни, вважалися нижчими за північні і центральні європейці, хоча, звичайно, вищі за інші меншини. Наприклад, українців, поляків та євреїв не брали працювати до банків. Їм також було складно вступити до медичної школи навіть у Манітобі.

Звідки приїжджали українці

Українці їхали до Канади з Волині, Галичини, Бессарабії та Буковини. Нині ці території знаходяться в Україні, Польщі, Молдові та Румунії, а на той час вони належали Польщі та Румунії, але жили там українці, і їм не подобалося, що їхніх дітей змушують вивчати польську мову. Плюс у Бессарабії точилася громадянська війна.

До 1922 року території України ділили РРФСР, Польща, Німеччина, Молдова, Франція, Греція. Перелічені країни підтримували три воюючі сторони всередині України: Українську народну республіку з її народною армією, Радянську Україну та Добровольчу Білу армію.

Я так поринаю в історію, тому що люди з України в той період часто бігли з політичних мотивів, і це вплинуло на їхнє життя в Канаді. Довгий час існували різні конкуруючі організації, кожна з яких допомагала лише якійсь конкретній частині українців.

Третя та четверта хвилі імміграції

У третій хвилі імміграції до Канади вирушили ті, хто втік від Другої світової війни. З 1947 по 1955 роки переїхали близько 38 000 українців, уже не лише із Західної України.

Українські меноніти в Канаді принципово відмовилися вирушати на війну та обрали альтернативну цивільну службу. Українська національна федерація, одна з організацій, яка допомагає українцям, стала Комітетом українців Канади, а пізніше Конгресом. За підтримки канадського уряду Комітет об'єднував усі українські організації, щоб добровольці звідти вирушали до Європи боротися з нацизмом.

Багато хто чув, що більшість українців, які переїхали до Канади після Другої світової, були нацистами, що воювали на боці Німеччини. Так, такі люди були. Але далеко не всі українці з першої та другої хвиль імміграції зраділи таким землякам. Частина української діаспори разом із єврейською свого часу закликала до розслідування справи про нацистських злочинців, що ховаються на території Канади. Нацисти, що бігли з Європи, справді в Канаді знайшлися, але про це, можливо, розповім іншим разом.

Четверта хвиля імміграції — це українці з Польщі, Чехословаччини та Румунії, які приїжджали до розпаду СРСР, та українці з Росії та України, які після цього приїхали. 126 000 українців, які постійно живуть зараз у Канаді, приїхали вже після 1991 року. Слід зазначити, що ще до 1960-1980 років Канада остаточно розгорнулася у бік мультикультуралізму, і замість спроб асимілювати українців їхню національну самобутність стали заохочувати. Тому збереглися мова та культура.

Скільки українців у Канаді

У результаті в 2016 році в Канаді 1 360 000 людей вважали себе хоча б частково українцями, це 4% населення. З них лише 69 500 людей говорять удома українською. Майже 74% українців у Канаді — це іммігранти третього, четвертого тощо поколінь. Логічно, що більшість лише наполовину українці, а то й менше. Найменше 9% канадських українців народилися не в Канаді. Якщо дивитися за кількістю людей, то найбільше українців у Онтаріо, Альберті та Британській Колумбії. Якщо дивитися пропорційно населенню провінції ― найбільший відсоток українців у Манітобі, 13% населення, та Саскачевані, 11%.

Згідно з офіційною статистикою, українці – люди освічені та працьовиті. Лише 7% українців віком від 25 років не здобули вищу освіту. Відповідно, українці з вищою освітою працюють на добрих роботах та заробляють більше, ніж у середньому по країні. Ще раз, це я кажу не тому, що сам українець, так стверджує Статистична служба Канади.

Алекс Павленко, засновник Immigrant.Today